Всесвітня конференція війни випадково скасувала війни: країни зібралися планувати нові конфлікти, але зрадницьки дійшли висновку, що «це якось тупо»

Натомість учасники, за словами очевидців, «пішли не туди» і за один день зробили те, що людство не могло зробити тисячоліттями: роздивилися війну уважніше, ніж на картинці в підручнику, й не знайшли в ній жодного сенсу.

Після короткого, але болючого мовчання конференція ухвалила історичне рішення: відтепер у світі більше немає війн.

«Ми прийшли, щоб планувати війни, — зізнався один делегат, нервово перегортаючи папку з написом “Стратегічно важливі причини”. — А потім хтось запитав: “А яка з цього користь?” І… це зруйнувало всю атмосферу».

«Погане» згадали одразу. «Хороше» — ні

За регламентом, на першій сесії учасники мали заповнити таблицю “War SWOT Analysis”: сильні сторони, слабкі сторони, можливості, загрози. Але вже на етапі “слабких сторін” зала почала підозріло кивати синхронно.

На запитання модератора: «Що поганого у війні?» делегати без паузи видали список, який зайняв дві фліпчарт-дошки і частину стіни:

• смерть
• біль
• руїни
• міграція
• втрата майна
• шкода економіці
• екологічне забруднення
• психологічні травми
• «і ще оце, коли всі роблять вигляд, що це нормально»

Коли ж модератор перейшов до питання: «А які є хороші речі у війні?» в залі стало так тихо, що журналісти почули, як у когось впав на підлогу патріотизм.

Після хвилини важких роздумів один із представників обережно припустив:

— Нові території?..

Далі він замовк, ніби сам не вірив у те, що щойно сказав.

Інший делегат спробував допомогти:

— Можна… е-е… не можу згадати.

Зрештою секретаріат конференції офіційно зафіксував у протоколі: “Позитивні сторони війни: (порожньо, уточнити пізніше, якщо з’явиться натхнення)”.

Території: «Захопили — і що далі?»

Окремою панеллю обговорювали традиційний аргумент, який у світі дипломатії вважається універсальним: «війна потрібна для захоплення територій з ресурсами та для будівництва інфраструктури».

Але дискусія несподівано зіткнулася з проблемою, яка досі чомусь не фігурувала в жодному стратегічному документі: території після війни часто виглядають так, ніби їх захоплювали спеціально, щоб там нічого не працювало.

Коли одного з політиків запитали:

— Що ви будете робити з руїнами міст, де ніхто не може жити, зі зруйнованою інфраструктурою, яка не може виробляти, з забрудненими полями, непридатними для агрикультурної діяльності?

Політик впевнено подивився в зал, потім — на свій бейдж, потім — у порожній стакан води, після чого відповів найчеснішим реченням в історії міжнародних відносин:

— Ми ще не узгодили це між відомствами.

І сів.

За ним не зміг дати чіткої відповіді ніхто. Деякі делегати, за словами очевидців, «вперше подивилися на війну як на бізнес-план і раптом помітили, що там мінус у всіх колонках».

«Більше людей після окупації» — презентація зламалась на арифметиці

Наступною розглядали тезу: окупація територій нібито дає більше населення, а отже більше робітників і платників податків.

Однак на слайді №3 один із економічних радників обережно ввімкнув калькулятор — і зала почала поводитися так, ніби хтось випадково вимкнув пафос.

Модератор поставив просте питання, після якого дипломатична риторика почала плавитися:

— Якщо у вашій армії є 100,000 військових, і ви втратили 50,000 з них, аби захопити територію, на якій живе 10,000 людей, більшість з яких покинули її, щоб уникнути війни, чи не буде більш раціонально просто дати цим 100,000 людей нормальну роботу?

Відповідь, за свідченнями репортерів, прозвучала у формі ритуального мовчання, яке деякі експерти назвали «новим словом у державному управлінні».

Далі пішов контрольний постріл по бюджету:

— Навіщо витрачати $1,000,000 на танк, який одразу буде знищеним на полі бою, якщо можна виготовити $1,000,000 продукції, продати її та отримати справжній приріст до економіки?

Делегати визнали, що це питання звучить «підозріло як план розвитку», і попросили зробити перерву на каву та переосмислення власної кар’єри.

Ресурси: неочікуване відкриття, що «торгівля існує»

Панель про ресурси та корисні копалини мала бути однією з найгарячіших. Очікували традиційний набір фраз: «стратегічні запаси», «національні інтереси», «історична справедливість» і «нам дуже треба».

Але замість цього один делегат (ім’я не називається, бо йому ще працювати) несподівано вимовив заборонену в таких колах ідею:

— А якщо… купувати?

В залі пройшов гул, наче хтось запропонував замінити парад на бібліотеку. Далі почалися колективні одкровення: якщо на захоплення ресурсів витрачаються величезні економічні ресурси і паралельно руйнується економіка, то, можливо, дешевше — і радикально — кооперуватися, торгувати, будувати інфраструктуру та отримувати вигоду обом сторонам.

Деякі делегати зізналися, що їх уперше в житті не змусили обирати між «перемогти» і «програти», бо їм показали третій варіант: «заробити і не померти».

Найгірша новина для війни: звичайні люди її не замовляли

У фінальній сесії, яка в програмі значилася як «Повернення сенсу війні через патріотичний наратив», раптом стало очевидним те, що зазвичай з’являється в кінці будь-якої трагедії: війна потрібна найменш тим, хто в ній гине.

Один із учасників підсумував:

— Війна потрібна лише тим, кому вона вигідна особисто. А жодна звичайна людина не хоче війни, навіть якщо інша держава поводиться ворожо. Люди не збираються помирати за шматок каменю, який стирчить з води.

Делегати погодилися, що люди також:

• не прагнуть знищувати цілу державу через те, що «два ідіота вирішили зробити тероризм»;
• не хочуть воювати за нафту, коли їхні будинки й авто вже переходять на відновлювану енергію;
• не мріють перетворити своє місто на “історичну руїну” просто для того, щоб комусь у кабінеті стало «спокійніше».

За даними організаторів, саме цей пункт зірвав конференцію остаточно: з’ясувалося, що суспільство, яке має платити за війну грошима, здоров’ям і життям, у більшості випадків навіть не було в курсі, що від нього очікують ентузіазму.

Підсумкове рішення: «Війни закрито на переоблік»

Після 14 годин дебатів, трьох зламаних лазерних указок і одного випадку, коли дипломат майже сказав «вибачте», конференція ухвалила резолюцію, що складається з двох пунктів:

1. Визнати, що війни не мають сенсу як інструмент розвитку, збагачення або “зміцнення державності”, бо вони ефективно перетворюють активи на попіл.
2. Замінити війни на будь-які інші форми взаємодії, включно з переговорами, торгівлею, міжнародними судами, інвестиціями та — за потреби — дуже серйозними листами.

Окремо було створено робочу групу, яка має розробити новий глобальний протокол вирішення конфліктів. Робоча назва документа: “Давайте не робити цього, це ж очевидно”.

Реакція світу: біржі зросли, генерали розгубились, історики попросили не чіпати їхню роботу

Новина про скасування воєн спричинила різку реакцію на планеті. Фондові ринки підстрибнули, ніби їм зняли з шиї бетонний блок. Мільйони людей вперше за довгий час видихнули так, що це можна було почути у статистиці.

Натомість деякі галузі виявилися неготовими.

• Частина політиків заявила, що «без війни буде складніше пояснювати провали».
• Дехто з генералів попросив уточнити, «куди тепер дівати всі ці медалі за майбутні заслуги».
• Кілька пропагандистів терміново перейшли на теми погоди, моралі та «занепаду молоді», бо «хоч щось же треба боятися».

Втім, найбільшою сенсацією стало те, що в багатьох країнах громадяни, почувши про кінець воєн, не вимагали “повернути як було”, а натомість спитали: «То що, тепер можна просто… жити?»

За словами представника секретаріату конференції, саме це питання й стало неофіційним девізом події:

— Так. Виявляється, можна.

І десь у світі, вперше за дуже довгий час, тиша стала не передвісником удару — а звичайним, нормальним життям.