Чорно-Біле: місто, де компроміс заборонено законом

Sep 24, 2026, 4:28 PM

Чорно-Біле починається не з міської брами, а з моменту, коли ви вперше намагаєтеся поставити запитання, відповідь на яке не вкладається у два слова. Саме тоді в повітрі лунає короткий електронний сигнал, десь запалюється біла лампа, а з гучномовця чемно, але безапеляційно повідомляють:

— Оберіть: так або ні.

Місто лежить на рівнині, де горизонт виглядає так, ніби його намалювали лінійкою. Чорний асфальт розрізає білі поля розмітки, білі будинки стоять поруч із чорними, а їхні тіні падають на землю такими густими плямами, що часом здаються другими будівлями — похмурими, мовчазними й значно менш схильними до ремонту.

У Чорно-Білому немає сірих зон. Ні в архітектурі, ні в законодавстві, ні в людській душі. Мешканці пишаються цим, хоча ніхто точно не може пояснити, що саме означає «пишатися», якщо між гордістю та байдужістю також не дозволено жодних проміжних станів.

На в’їзді стоїть білий знак із чорними літерами:

ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО ЧОРНО-БІЛОГО.
ТУТ ВИ АБО ЗГОДНІ, АБО ПОМИЛЯЄТЕСЯ.

Під знаком є шлагбаум. Він теж або піднятий, або опущений. Найчастіше — опущений, тому що міська адміністрація вважає стан «піднятий, але не повністю» небезпечною формою компромісу.

Міська палітра, затверджена одностайно

Перший закон Чорно-Білого стосується кольору. Він короткий, зрозумілий і надзвичайно дорогий у виконанні:

Будь-який предмет, що перебуває на території міста, мусить бути чорним або білим.

Закон не уточнює, яким саме має бути предмет до того, як його пофарбують. Це вважається зайвою інформацією.

Міські служби працюють цілодобово. Вони фарбують усе, що намагається втекти від двох дозволених категорій. Дерева вкриті спеціальним білим складом, через що влітку ліс виглядає як величезна група людей, які забули сонцезахисні окуляри й тепер мовчки страждають. Трава світиться так яскраво, що мешканці косять її вночі, аби не пошкодити зір.

Квіти дозволені, але лише білі або чорні. Чорні троянди в Чорно-Білому вважаються символом суворого кохання, біла кропива — символом суворої помилки. Подарувати людині букет із обох кольорів можна, але це сприймається як політична заява, особливо якщо квіти стоять у шаховому порядку.

Пил також фарбують. Міська влада довго сперечалася, до якої категорії його віднести, і зрештою визнала пил чорним, бо він «псує біле». Після цього мешканці почали витирати підвіконня з ідеологічною завзятістю.

Сніг, навпаки, оголошено білим за замовчуванням. Через це комунальні служби не прибирають його, а лише перевіряють, чи не став він випадково сірим. Якщо сніг починає танути, на нього накладають адміністративний штраф за нестабільність.

Асфальт чорний. Розмітка біла. Світлофори мають лише два сигнали: білий і чорний. Білий означає «їдьте», чорний — «не їдьте». Жовтий колір було визнано підозрілою спробою попередити людей замість того, щоб одразу наказати їм.

Оскільки червоного сигналу немає, аварій у місті більше, ніж у звичайних населених пунктах. Але статистика аварій теж має бути або позитивною, або негативною. Тому мерія оголошує її «безумовно чудовою», якщо кількість загиблих не перевищує кількість автомобілів.

Вікна, які нічого не приховують

У Чорно-Білому є вікна. Їх багато, і вони різного розміру. Проте жодне не є прозорим.

Прозорість визнали небезпечною властивістю: через прозоре скло можна побачити відтінки, відображення, туман, далекі предмети та інші обставини, здатні поставити людину в незручне становище. Тому вікна бувають або абсолютно білими, або абсолютно чорними.

Удень чорні вікна поглинають сонячне світло й перетворюють квартири на кімнати без часу. Білі вікна, навпаки, випромінюють таку яскравість, що мешканці змушені носити вдома сонцезахисні окуляри. Увечері ситуація змінюється: чорні вікна стають декоративними проваллями, а білі — прямокутними нагадуваннями про те, що темрява є адміністративно неприйнятною.

Архітектори міста стверджують, що непрозорі вікна роблять будинки «чеснішими». Ніхто не бачить, що відбувається всередині, отже, ніхто не може помилково припустити, що там існує складна ситуація.

Урядові будівлі мають білі вікна. Опозиційні офіси — чорні. Якщо партія змінює позицію, її працівники за одну ніч замальовують вікна іншим кольором, причому не завжди встигають вийти з будівлі до початку ремонту. Через це в місті існує окрема професія — внутрішній маляр.

Як водити автомобіль, коли немає жовтого?

Інструктори місцевої автошколи викладають три правила:

1. Якщо світло біле — рухайтеся.
2. Якщо світло чорне — зупиніться.
3. Якщо ви не знаєте, яке світло бачите, оберіть найрішучішу відповідь.

Останній пункт спричинив найбільше проблем. Адже рішучість може бути білою або чорною, але її наслідки часто виявляються складнішими. Міська влада вирішила проблему, заборонивши наслідки, які не можна класифікувати.

Автомобілі теж бувають лише двох кольорів. Їхні номерні знаки — білі з чорними цифрами або чорні з білими. Поліція використовує чорні машини, швидка допомога — білі, а пожежна служба чергує між ними залежно від того, чи вважається пожежа «абсолютною катастрофою» або «неприпустимим, але контрольованим випадком». Оскільки другого формулювання офіційно не існує, пожежні машини здебільшого білі.

Дорожні затори також не мають тривалості. Вони або є, або їх немає. Якщо автомобілі стоять на місці сорок хвилин, це не затор, а «відсутність руху», що юридично належить до категорії чорного. Якщо вони почали їхати, навіть на два сантиметри, затор вважається білим і таким, що «успішно подоланий».

Диспетчери міського транспорту не використовують слово «майже». Воно заборонене, бо намагається примусити час існувати між нулем і нескінченністю.

Телефон, який завжди заряджений

Телефони в Чорно-Білому працюють за особливим принципом. Їхній заряд завжди становить сто відсотків — до тієї миті, коли він раптом стає нулем.

Між цими показниками немає нічого. Ані дев’яноста дев’яти, ані сорока двох, ані ганебних шістнадцяти, які змушують людину нервово шукати розетку в кафе. Екран електронного чорнила показує або 100%, або 0%.

Це вважається значним успіхом технології. Розробники пояснюють, що проміжні цифри створювали ілюзію контролю. Тепер користувач має простий і чесний вибір: користуватися телефоном або дивитися на нього як на чорний прямокутник.

Державна служба зв’язку наполягає, що проблем із мобільною мережею немає. Сигнал або присутній, або відсутній. Якщо він «іноді зникає», це не технічна несправність, а наклеп на двійкову природу міста.

Повідомлення також поділяються на два типи: ті, що змінюють життя, і всі інші. Розділу «важливі» немає. Якщо мешканець отримує повідомлення «Привіт», воно мусить бути або доленосним, або абсолютно непотрібним. Більшість людей обирають другий варіант, що не заважає їм відповідати протягом наступних трьох годин.

Політика без центру

Політичне життя Чорно-Білого нагадує шахову партію, у якій обидві сторони впевнені, що шахи заборонені, але продовжують пересувати фігури.

У місті є дві партії. Одна називається Партією Білого Рішення, друга — Партією Чорного Рішення. Їхні програми відрізняються одним пунктом:

• білі вважають, що все має бути білим;
• чорні вважають, що все має бути чорним.

Будь-який закон, запропонований білими, чорні автоматично називають злочином. Будь-який закон, запропонований чорними, білі автоматично називають катастрофою. Якщо закон ухвалюють одностайно, це означає, що обидві партії одночасно визнали його або геніальним, або жахливим. Тлумачення залежить від того, хто першим дає пресконференцію.

Вибори проходять кожні чотири роки, але кандидати мають лише дві обіцянки: «ми врятуємо місто» і «вони знищать місто». Незалежні кандидати заборонені як «підозріло багатобарвні». Люди, які не хочуть голосувати ні за кого, повинні поставити хрест у чорному або білому квадраті. Порожній бюлетень вважається проявом політичної невизначеності й конфіскується.

Соціологічні опитування заборонені. Влада пояснює це тим, що відсотки 51 і 49 створюють небезпечну ілюзію рівноваги. Натомість щоп’ятниці публікують короткий результат:

НАРОД АБО З НАМИ, АБО ПРОТИ НАС.

Це влаштовує всіх, крім народу, якому ніхто не повідомив, де саме перебуває «ми».

Гендер і сексуальність: дві коробки, жодної кришки

У Чорно-Білому влада заявляє, що питання гендеру та сексуальності нарешті спрощено. У всіх офіційних документах є лише два поля. Вони мають чорний і білий фон. Працівник реєстраційної служби просить обрати одне, після чого урочисто запевняє:

— Тепер усе зрозуміло.

Якщо людина відповідає, що їй не зрозуміло, працівник ставить штамп «складний випадок». Це третя категорія, але її не визнають категорією. Вона використовується лише для того, щоб не визнавати очевидного.

Особисте життя мешканців теж регулюється правилами двійковості. Пара може бути або «назавжди», або «ніколи». Формулювання «побачимо» заборонене як образливе для майбутнього. Розлучення оформлюють швидко: людина або була щаслива, або весь шлюб був помилкою. Свідки на церемоніях не мають права сказати «я радий за вас, але…». Слово «але» вважається контрабандою компромісу.

Містяни навчилися говорити дуже коротко. Замість «я не до кінця впевнений у своїх почуттях» вони кажуть «так» або «ні». Щоправда, після цього часто годинами сидять у чорних або білих кафе, мовчки дивлячись на чорну каву в білій чашці й намагаючись зрозуміти, чому проста відповідь не зробила життя простішим.

Дощ, кров і всі інші незручні кольори

Дощ у Чорно-Білому дозволено. Веселку — ні.

Після зливи над містом іноді виникає кольорова дуга, і тоді спеціальна служба запускає сирену. На вулиці виїжджають бригади з чорними розпилювачами. Вони обробляють повітря, доки веселка не перетворюється на темну смугу або не зникає зовсім.

Воду фарбують у чорне. Це роблять централізовано на водоочисних станціях, адже синя вода могла б створити враження, що місто має зв’язок із морем, небом чи почуттями. Чорна вода тече з білих кранів, і мешканці п’ють її з білих склянок.

Спочатку туристи скаржилися на смак. Потім їм пояснили, що смак або чудовий, або жахливий. Третього варіанту не передбачено. Більшість туристів обирали «жахливий», бо це давало їм підставу написати гнівний відгук. Відгуки публікують лише двох типів: «найкраща подорож у житті» та «ніколи більше». Усі інші видаляються як емоційно нестійкі.

Кров у місті теж чорна або біла. Медики запевняють, що чорна кров — цілком нормальна, а біла — теж. Червона кров є доказом того, що пацієнт прибув з іншої юрисдикції. Таких людей негайно ізолюють, фарбують лікарняне ліжко й просять підписати форму, що вони визнають свою біологічну невідповідність.

Медична діагностика проста: людина або здорова, або хвора. Стан «видужує» вважається небезпечним оптимізмом. Лікарі призначають лікування до повного одужання, а потім одним днем оголошують пацієнта здоровим. Якщо пацієнт помирає, його визнають таким, що «остаточно не одужав».

Економіка двох берегів

У Чорно-Білому немає середнього класу. Є бідні та олігархи.

Бідні живуть у білих будинках із чорними дахами. Олігархи — у чорних будинках із білими дахами. Обидві групи вважають, що інша отримує надто багато пільг.

Громадяни, які мають власну квартиру, стабільну роботу й можливість раз на рік поїхати у відпустку, мусять обрати: вони або бідні, бо не володіють заводом, або олігархи, бо мають відпустку. Більшість обирає бідність, бо вона дешевша в оподаткуванні. Податкова служба не погоджується: якщо людина може купити каву, вона потенційно багата.

Зарплата буває або мінімальною, або величезною. Середні виплати заборонені, тому бухгалтерії округлюють їх у потрібний бік. Працівник, який отримав суму між двома категоріями, повинен повернути різницю державі або негайно стати власником підприємства.

Ціни теж двійкові. Продукт або безкоштовний, або коштує «дуже дорого». Через це хліб часто продають за символічну суму, але символ у Чорно-Білому має юридичну силу, тож покупець сплачує його власною біографією.

На ринках немає торгу. Продавець каже:

— Ціна остаточна.

Покупець відповідає:

— Я згоден або обурений.

Стан «не впевнений» не дозволяє завершити операцію.

Книги, документи і папір, який не вагається

Книжки в місті друкують лише чорним чорнилом на білому папері. Це, здавалося б, не створює проблем, поки не виявляється, що половина літератури описує складні людські переживання.

Цензурна комісія читає романи й ставить кожному одну з двох печаток: ПРАВДА або БРЕХНЯ. Книжки, у яких персонажі змінюються поступово, конфіскують за спробу приховати сюжет у «сірому розвитку».

Поезію дозволено за умови, що кожен образ має однозначне тлумачення. Метафора може бути або буквальним фактом, або злочином проти ясності. Поети через це пишуть короткі тексти:

Чорна ніч.
Білий день.
Я між ними?
Ні.

Документи мають лише два статуси: чинний і недійсний. Документ, який перебуває на перевірці, вважається чинним для тих, хто його видав, і недійсним для тих, хто його потребує.

Підписи бувають чорні або білі. Якщо чорнило трохи розмазалося, документ оголошують білим, бо пляма недостатньо чорна, щоб бути окремою думкою. Якщо папір пожовтів від часу, його вилучають: старіння є формою кольорової непокори.

Час, який або є, або його немає

Графіків у місті не існує. Їх замінили два розклади: нуль і нескінченність.

Автобус або прибуває в нульову хвилину, або прибуде колись у нескінченності. Годинники показують лише дві позначки: ЗАРАЗ і НІКОЛИ. Працівники не запізнюються. Вони або прийшли вчасно, або не прийшли взагалі.

На вокзалі це створює особливу атмосферу. Пасажири стоять на чорних платформах у білому освітленні й запитують одне одного:

— Потяг буде?

— Так або ні, — відповідає довідкове табло.

Ніхто не знає, коли саме.

Дні народження святкують або сьогодні, або після смерті. Дитинство або вже завершилося, або ще не почалося. Старість або настала, або є наклепом на організм.

Мешканці Чорно-Білого змушені жити в теперішньому, але йому не довіряють. Теперішнє може перейти в минуле, а майбутнє — у теперішнє, і в обох випадках виникає небезпечний відтінок послідовності.

Міський календар має лише два свята. День Повної Перемоги та День Повної Поразки. Коли саме їх відзначають, вирішує уряд. Зазвичай обидва припадають на один і той самий день, але різні партії приходять на різні площі.

Тварини, які не вміють бути плямистими

Міські тварини також підкоряються закону. Собаки мають чорну або білу шерсть. Коти — чорну або білу, але не сіру. Ворони категорично чорні, голуби — біло-білі, через що мешканці вважають їх агресивною формою чистоти.

Зебр у Чорно-Білому не люблять. Влада довго не могла визначити, чи є зебра чорною з білими смугами, чи білою з чорними смугами. Нарешті її внесли до категорії «небезпечна неоднозначність» і заборонили в’їзд до міста.

Панди стали причиною конституційної кризи. Вони мають чорні й білі плями, але при цьому не намагаються висловити політичну позицію. Одні чиновники вважали це прикладом гармонійного балансу, інші — відкритою провокацією. Панд дозволили залишити лише в зоопарку, де табличка пояснює, що плями не є компромісом, а просто «подвійною монохромністю».

Комахи класифікуються суворіше. Білі метелики дозволені, чорні — дозволені, метелики з ледь помітною жовтуватою лускою — негайно фарбуються. Бджоли пережили реформу лише тому, що міська влада вирішила називати жовтий «дуже світлим чорним», але це рішення оскаржує опозиція.

Щастя, яке не може бути помірним

Психологи Чорно-Білого мають два діагнози: чудово і жахливо. Пацієнти, які кажуть, що їм «нормально», підлягають додатковому обстеженню. Нормальність підозрюють у прихованій сірості.

На першому прийомі лікар запитує:

— Ви щасливі?

— Не знаю, — відповідає пацієнт.

Лікар відкладає ручку.

— Це не варіант.

Тоді пацієнт обирає щастя, бо воно безкоштовне. Після цього йому виписують довідку про чудовий стан. Якщо він продовжує сумувати, це вважається адміністративним саботажем проти позитивної статистики.

На похоронах люди або ридають, або не відчувають нічого. Стримана скорбота заборонена: вона може приховувати почуття, які не пройшли офіційної класифікації. На весіллях гості або шалено радіють, або визнають захід помилкою.

Дружба теж проста. Людина або найкращий друг, або ворог. Колега, з яким ви вітаєтеся в ліфті, може стати ворогом, якщо одного дня не відповість. Після цього його фотографію друкують на білому папері чорним чорнилом і вивішують у під’їзді під заголовком: НЕ НАШ.

Попри це, мешканці часто допомагають одне одному. Але не визнають, що це допомога. Вони називають її або обов’язком, або випадковістю. Слово «людяність» вживають рідко, бо воно звучить надто складно для міського протоколу.

Закон проти відтінків

Найсуворіше правило стосується не фарби, а мови. У Чорно-Білому заборонені слова, що допускають невизначеність:

• можливо;
• іноді;
• залежить;
• з одного боку;
• не зовсім;
• певною мірою;
• побачимо;
• це складно.

Замість них мешканці використовують офіційні відповідники: «так», «ні», «ніколи» та «безумовно». Усі чотири слова іноді означають одне й те саме, але це не вважається проблемою, якщо сказати їх достатньо впевнено.

Судді не аналізують обставини. Вони встановлюють, хто правий, а хто неправий. Якщо докази суперечливі, суд оголошує їх або переконливими, або безглуздими. Свідків не питають, що вони бачили. Їх питають, чи бачили вони правду.

У школах дітей навчають, що кожне питання має одну відповідь. Дитина, яка запитує, чому, отримує похвалу за цікавість, але тільки якщо погоджується з тим, що чому не має значення. Історію викладають у вигляді двох колонок: герої та злочинці. Один раз на десятиліття колонки міняють місцями, щоб довести, що місто здатне на розвиток без зміни принципів.

Місто, яке боїться сутінків

Найнебезпечніший час у Чорно-Білому — сутінки.

Сонце вже не сліпучо біле, але ніч ще не стала глибоко чорною. На коротку мить світ перетворюється на щось проміжне. Стіни набувають невизначених тонів, тіні втрачають абсолютність, а біла рослинність відбиває не світло, а його пам’ять.

Міська влада офіційно заперечує існування сутінків. У календарях їх позначено як «підготовку до ночі». Однак мешканці знають: саме в цей час можна помітити те, чого не видно вдень.

Літні люди виходять на балкони й дивляться на місто. Вони бачать, як білий будинок трохи темнішає, а чорний — трохи світлішає. Вони чують, як дерева шелестять не білим і не чорним листям, а просто листям. Дехто вважає це найкращою частиною дня. Дехто — злочином.

Одного вечора мер Чорно-Білого виступив із промовою:

— Сутінків не існує. Якщо ви їх бачите, то або помиляєтеся, або бачите правильно.

Після промови міська рада ухвалила закон про заборону сутінків. Комунальникам наказали встановити додаткові прожектори, а мешканцям — не визнавати власних очей.

Закон набув чинності опівночі. А вже на світанку його або виконали, або не виконали. Інших варіантів не було.

Того дня Чорно-Біле прокинулося під білим сонцем, на чорному асфальті, серед білих дерев і чорних тіней. Телефони показували сто відсотків. Вода була чорною. Вікна — непрозорими. Партії готувалися назвати одна одну катастрофою. Люди поспішали на роботу, яка або існувала, або ні.

А десь між двома будинками, там, де чорна стіна зустрічалася з білою, залишалася вузька смуга, яку ніхто не наважувався зафарбувати.

Не тому, що її дозволили.

А тому, що ніхто не міг вирішити, кому саме вона належить.