Дніпропетровська область на дві години стала окремою державою після натискання кнопки «Оголосити незалежність»
У світі, де державні сервіси обіцяли громадянам швидкість, зручність і мінімум паперової тяганини, Дніпропетровська область вирішила піти трохи далі й випадково оновила не довідку про місце проживання, а власний геополітичний статус. Результатом стала поява на карті світу нової країни — Дніпропетровської Республіки, яка проіснувала достатньо довго, щоб викликати паніку, термінові наради, дипломатичні дзвінки та кілька дуже нервових ковтків кави в різних столицях.
За даними людей, які бачили це на власні очі й тепер дивляться на всі кнопки з недовірою, усе почалося з рутинної перевірки державного застосунку, створеного в межах великого курсу на цифровізацію. Звичайний офісний працівник у Дніпрі Ірак Маценко, гортаючи сотні вкладок і меню, натрапив на функцію з ніжною назвою «Оголосити незалежність». Поруч стояла помітка «бета», що, як тепер визнають експерти, мало би насторожити, але натомість спрацювало як виклик долі.
Інтерфейс, як з’ясувалося, був дивовижно простим: офіційна назва держави, тип держави, форма влади — і кнопка «надіслати». Саме в цей момент, як свідчать очевидці, пан Маценко подумав фразу, яка тепер уже розглядається як одна з найвпливовіших помилок року: «Ну не може ж якась звичайна програма створити цілу нову державу». Після натискання система, без зайвих запитань і моралізаторства, перетворила Дніпропетровську область на незалежну Дніпропетровську Республіку.
Перші хвилини існування нової держави минули в атмосфері загального адміністративного оніміння. Ніхто не мав готового протоколу на випадок, якщо область раптом перестане бути областю через успішний API-запит. Частина чиновників намагалася зрозуміти, чи потрібно вже друкувати нові печатки, інша — чи можна це якось скасувати через гарячу клавішу, а найобережніші просто вийшли подивитися у вікно, чи не змінився краєвид.
Намагаючись виправити ситуацію традиційним офісним шляхом, Ірак Маценко натиснув Ctrl+Z. Саме тоді молода республіка отримала свій перший і, можливо, найважливіший державний документ: повідомлення про помилку «501: not implemented». Таким чином стало зрозуміло, що суверенітет, як і деякі таблиці в Excel, іноді вмикається значно легше, ніж вимикається.
У самій Дніпропетровській Республіці швидко настала паніка. Нова держава виявилася не цілком готовою до самостійного існування, бо до цього моменту ніхто не встиг підготувати ані конституцію, ані митну політику, ані хоча б урочистий набір магнітів для іноземних делегацій. Чиновники поспіхом намагалися зрозуміти, де тепер проходить кордон, чи потрібен закордонний паспорт для поїздки в сусідній район і чи можна вважати ранковий тролейбус міжнародним маршрутом.
У Києві, за інформацією джерел, екстрено обговорювали найгірші сценарії. У Міністерстві оборони вже почали планувати вторгнення в Дніпропетровську Республіку на той випадок, якщо вона раптом оголосить війну першою, що зробило ситуацію особливо витонченою: держава, яка не хотіла народжуватися, вже потенційно підозрювалася у можливій агресії проти держави, з якої щойно вийшла через бета-функцію.
Західні союзники, як повідомляється, були спантеличені значно більше, ніж дозволяє дипломатичний етикет. У столицях партнерів довго не могли зрозуміти, як класифікувати подію, коли на території України самостійно виникає нова незалежна держава, не будучи окупаційною маріонеткою, не проходячи референдуму, не друкуючи маніфестів і не роблячи нічого, окрім коректного заповнення трьох полів форми.
Тим часом влада новонародженої республіки кинулася шукати шлях назад. На щастя, в глибинах того самого застосунку, десь між вкладками, які, імовірно, ніхто не відкривав із часів технічного завдання, була знайдена функція «Інтеграція до держави». Вона теж пропонувала напрочуд зручний сценарій: ввести назву країни, до якої треба вступити, вказати новий статус регіону й натиснути кнопку підтвердження, тобто, по суті, оформити повернення в міжнародно-правову реальність як зміну налаштувань профілю.
Однак і тут не обійшлося без трагедії майже шекспірівського масштабу. Дніпропетровська Республіка виявилася за один крок від входження до неіснуючої держави «Укрлїна». Лише червоне підкреслення, яке сумлінно вказало на орфографічну помилку, відвернуло перспективу нової хвилі геополітичної турбулентності, в якій світ мав би в терміновому порядку вивчати, що таке «Укрлїна», де вона розташована і чому туди вже вступає інша держава.
Через дві години після свого несподіваного виходу у велике суверенне плавання Дніпропетровська Республіка повернулася до складу України, залишивши по собі спогади, службові записки й кілька людей, які відтоді з осторогою ставляться навіть до кнопки «зберегти». Відразу після цього ДБР почало розслідування обставин народження і швидкого зникнення держави.
Слідство встановило, що функція проголошення незалежності не мала належним чином налаштованих прав доступу. Інакше кажучи, в архітектурі сервісу не було переконливої технічної відповіді на запитання, чи варто дозволяти будь-якому офісному працівникові створювати країни між обідньою перервою та перевіркою електронної пошти. Як виявилося, система відповідала на це запитання сміливим і відкритим «так».
Найбільше здивування у слідчих, кажуть, викликало навіть не саме існування кнопки, а те, навіщо вона взагалі була вбудована у продакшен. На це розробники, не втрачаючи професійної гідності, пояснили, що замовник просив створити універсальний застосунок, який покриває навіть найбільш крайні сценарії, включно з проголошенням незалежності. Експерти зазначають, що рідко коли фраза «покрити крайні випадки» звучала так буквально і так територіально.
У команді розробки також запевнили, що цього разу функцію вже точно приберуть із продакшену. Саме формулювання «цього разу» викликало в суспільстві природне бажання негайно перевірити, які ще можливості приховані в державному програмному забезпеченні. За непідтвердженими чутками, десь у глибині системи досі можуть існувати вкладки «Перенести столицю», «Перейменувати Чорне море» та «Тимчасово вимкнути гравітацію в окремо взятій громаді».
Поки країна оговтується від події, яку політологи вже називають «найшвидшим державотворчим процесом із незапланованим відкатом», сам Ірак Маценко, за словами колег, більше не натискає нічого без трьох погоджень, двох свідків і короткої мовчазної молитви. Його комп’ютер, як повідомляють, тепер дивиться на нього з повагою, змішаною з насторогою.
А Дніпро живе далі, ніби нічого й не сталося, хоча мешканці ще довго переказуватимуть один одному історію про день, коли область прокинулася регіоном, до обіду стала республікою, а надвечір знову повернулася назад, бо правопис і червоне підкреслення виявилися сильнішими за історичну випадковість, цифрову амбіцію та кнопку, яку, можливо, взагалі не варто було робити такою зручною.