Маршрутка на Марс знову не бере картку, зате бере душу: у 3840 році українці все ще їздять між планетами стоячи
У 3840 році людство перемогло старість, заселило кратери, навчилось вирощувати кріп у вакуумі й проводити батьківські збори через міжпланетний телепорт із затримкою лише у шість хвилин. І все ж одна фортеця цивілізації лишається непорушною: приватна маршрутка Київ—Марс, у якій на табличці як і раніше написано "ПЕРЕДАЄМО ЗА ПРОЇЗД", хоча передавати доводиться вже не гривні, а запаяні енергокредити, паспорт колоніста і, за необхідності, дитину ближче до виходу.
Державна програма оновлення міжпланетного транспорту, урочисто анонсована ще у 3460 році, передбачала повну заміну старих популярних маршрутів на ракетні автобуси класу "Комфорт+" та космічні тролейбуси з м'якими сидіннями, фільтрами повітря й оголошенням зупинок без крику водія "Марс-Центр, хто виходить, готуємось завчасно!". За планом, уже до 3512 року українці мали літати до Червоної планети у просторих салонах із клімат-контролем, Wi‑Fi, біотуалетом і навіть полицею для банки з борщем. Але, як показує сувора реальність, донині найпопулярніші напрямки обслуговують ті самі приватні космічні маршрутки, які відомі тим, що вилітають "як набереться повний салон" і зупиняються на астероїдах лише "по вимозі".
Кореспондент побував на орбіті Житомирського космохабу, де з п'ятої ранку шикується черга на 777‑М "Вокзал — Марс-Бастіон через Лівий Берег, пояс астероїдів і де скаже". Люди стоять спокійно, з досвідом. Дехто займає місце ще з учора, прив'язавши до себе термос, валізу і тітку Галю, яка "тільки спитає". Над платформою працює старий голографічний динамік, який хрипко оголошує: "Посадка на рейс затримується через технічні причини, побутові причини, погодні причини, космічні причини та тому що водій відійшов по каву".
Самі маршрутки, попри поважний вік, тримаються бадьоро. Борт 14‑Б, який обслуговує напрямок Дніпро—Марс-Південний, за словами власника, "ще походить". На корпусі видно сліди дрібних метеоритів, три шари фарби, наліпку "Діти до 7 світлових років без окремого місця" і легендарний напис "Дверима не грюкати в космосі". Усередині все знайоме до сліз: сидіння, нахилені під кутом філософського прийняття; люк, який або не відкривається, або відкривається назавжди; і водій, що веде судно коліном, одночасно приймаючи оплату, сварячись із диспетчером і коментуючи траєкторію: "Через Венеру не їдемо, там затор".
Пасажири не скаржаться, а лише уточнюють. Головне питання міжпланетної логістики нині звучить так: "А біля Олімп-Мола підкинете?" Мешканка колонії Марсоград‑3 пані Оксана, яка щотижня літає на Землю по домашній сир, каже, що державний ракетний автобус вона бачила лише раз — на білборді. "Там такі гарні крісла були, ремені, панорамні ілюмінатори. А в нас нормально. Якщо встиг сісти біля шлюзу, то й ноги є куди поставити. Ще й водій може висадити ближче до купола, якщо попросити чемно і дати без решти".
Міністерство ракетного комфорту запевняє, що реформа жива. За офіційними даними, проєкт космічних тролейбусів перебуває на фінальному етапі погодження контактної мережі між Землею та Марсом. Представник міністерства пояснив, що затримка викликана "низкою технічних дрібниць", серед яких названо нестачу кабелю, погодження з трьома міжпланетними відомствами, сезонні магнітні бурі та заперечення мешканців окремих орбітальних ОСББ, які не хочуть, щоб трос проходив "під вікнами". Водночас посадовець наголосив, що тролейбус є транспортом майбутнього, бо "не шумить, не димить і дуже красиво іскрить".
Тим часом приватні перевізники не бачать проблеми. Один із власників флоту маршруток, пан Валера з позивним "Реактивний", переконаний, що саме його сектор тримає країну разом. "Держава обіцяла великі автобуси? Ну, слава Богу. А людям їхати треба зараз. У мене все чітко: виліт по наповненню, знижка студентам, музика не голосно, якщо не просити. Та й яка різниця, автобус чи маршрутка, якщо все одно всі їдуть з пакетами?"
В окрему категорію комфорту експерти відносять систему опалення. Формально в більшості міжпланетних маршруток вона існує. Практично ж салон проходить усі пори року за одну поїздку. Біля передніх сидінь зазвичай Африка, в центрі — стримана осінь, а біля заднього люка — чесний космос. Саме тому досвідчені пасажири вдягаються шарами: футболка, светр, пуховик, скафандр, шарф "на всякий". Для дітей рекомендують брати ковдру, шапку й документ, що дитина вміє триматися за поручень при гравітаційних маневрах.
Є й незаперечні плюси. По-перше, гнучкість маршруту. Якщо державний лайнер іде строго за графіком, приватна маршрутка — за натхненням, що дозволяє заїхати "на пару хвилин" на Фобос, підхопити кума на дослідницькій станції та об'їхати скупчення туристичних кораблів через старий добрий обвідний коридор за Юпітеріанською митницею. По-друге, неповторна людяність сервісу. Тут вам і фраза "Та проходьте далі, там є місце", навіть якщо далі вже тільки двигун, і класичне "Зупиніть на наступному кратері", і тепле відчуття, що вся Галактика, попри розміри, все ще працює за принципом "домовимось".
Соціологи вже давно визнали міжпланетну маршрутку важливим культурним інститутом. Саме тут формується громадянське суспільство, передається дріб'язок, з'ясовується, хто останній, і народжуються тимчасові коаліції людей, які разом тримають двері, поки в салон заходить ще "буквально один". У довгих рейсах Земля—Марс пасажири встигають прожити маленьке життя: посваритися через вентиляцію, помиритися на пересадці, обговорити врожай картоплі в гідропоніці та колективно засудити тих, хто їсть яйця з часником біля рециркулятора.
Науковці навіть відкрили новий феномен — ефект маршрутної відносності. Згідно з ним, час у приватній маршрутці плине інакше: десять хвилин "зараз відправляємось" можуть тривати три земні години, тоді як фраза "ми вже майже долетіли" означає, що попереду ще дозаправка, дві незаплановані зупинки, суперечка з навігацією і короткий технічний маневр, під час якого всіх просять "не панікувати, це штатно". За підрахунками вчених, якщо зібрати всі ці "дві хвилинки", Україна вже могла б доїхати до Альфи Центавра й назад із заїздом по розсаду.
Попри все, любов до цього виду транспорту не зникає. Бо що таке справжній комфорт? Холодний кондиціонований автобус із рівною підлогою, або ж жива розмова, запах термоса, пакет на колінах, чийсь голос із задніх рядів "передайте, будь ласка", і величний вид на Марс крізь трохи запітнілий ілюмінатор, який не до кінця закривається, зате відкриває душу? Коли черговий уряд обіцяє нарешті прибрати з ліній старі приватні борти, дехто схвально киває. А дехто, чесно кажучи, хвилюється: якщо одного дня між Землею та Марсом справді пустять зручний, тихий, бездоганно організований транспорт, як тоді люди дізнаватимуться найважливіше — хто виходить на наступній?