Село, якого «немає»: мешканці неіснуючого населеного пункту скаржаться на відсутність адреси, зупинки автобуса і самого факту реальності

СЕЛО (географічно — так, юридично — ні). У центрі України (точне місце редакція не вказує з поваги до державних реєстрів, які й так не можуть цього зробити) виявлено унікальне явище: село, що існує фізично, але з моменту заснування не існує як населений пункт. Місцеві мешканці — люди з домівками, городами й невмінням пояснити листоноші, куди саме нести пенсію — роками живуть у населеному пункті, якого «немає» ні в жодному офіційному переліку, ні в жодній формі, ні в жодному кабінеті, де відповідальний працівник міг би натиснути кнопку «додати село».

За словами жителів, проблема починається вже на рівні найпростішого: вони не знають, де живуть.

«Я точно знаю, що живу між лісом і річкою. Але коли приходжу в ЦНАП і кажу “між лісом і річкою”, то мені відповідають: “Вам у відділ фантастики”», — розповідає пані Олена, мешканка одного з будинків, що формально розташований у порожнечі.

Село, яке є на землі, але «немає» на папері

«Місце є, а пункту — нема»: як так сталося

Історики-аматори села стверджують, що воно виникло природним шляхом: спочатку з’явилася хата, потім друга, потім третя, потім коза, а вже потім люди усвідомили, що все це треба було попередньо погодити з державою.

Водночас у державних структурах пояснюють ситуацію просто: якщо населений пункт не внесений до реєстру — його немає.

«Адреса?» — «Між лісом і річкою»: мешканка в ЦНАПі

«Ми працюємо з реальністю, підтвердженою печаткою», — повідомив один з чиновників, попросивши не називати його імені, бо ім’я, ймовірно, теж потребує реєстрації.

Мапи онлайн-сервісів показують місцевість неоднозначно: у деяких додатках село позначено як «зелене поле», в інших — як «місце, куди ви точно не доїдете», а навігатори інколи просто сумно мовчать, ніби не хочуть брати участь у цій брехні.

Документи? Які документи, якщо адреси немає

Чиновник і «реальність, підтверджена печаткою»

Найболючіше питання — документи. Люди не можуть отримати прописку, оформити субсидію, зареєструвати народження чи смерть, а також довести банку, що вони існують не лише як відчуття.

«Я хотів оформити паспорт сину. Мене питають: “Адреса?”. Я кажу: “Село наше”. А вони: “Яке?”. А я не знаю, як воно офіційно називається, бо офіційно його не існує», — знизує плечима місцевий мешканець Сергій. — «Виходить, син народився в географії, а не в державі».

Особливо складно тим, хто намагається оформити право власності на землю. Кадастрові карти вимагають точності, але точність упирається у філософську прірву: як позначити ділянку в місці, яке юридично не є місцем?

Навігатор «сумно мовчить»: село як «зелене поле»

Транспорт: автобус принципово не зупиняється в порожнечі

Жоден транспорт не має зупинки в цьому селі, бо офіційно зупинятися «ніде». Водії маршруток пояснюють це прагматично:

«Якщо я зупинюсь у місці, якого немає, то хто мені потім доведе, що я не прогуляв рейс у паралельному вимірі?» — каже водій Микола, який інколи все ж підбирає людей «біля того дерева, яке не стоїть».

«Син народився в географії, а не в державі»: сім’я з документами без адреси

У результаті мешканці розробили власну транспортну систему: виходити на дорогу в точці, де зупиняється маршрутка «за інерцією», махати руками, дивитися у вічі водієві і сподіватися, що він вірить у людей більше, ніж у реєстри.

Робота: немає місця — немає вакансій

Економіка «не-села» працює за логікою державної реєстрації: якщо місця немає, то і робочі місця там створити неможливо.

Кадастрова прірва: ділянка «в місці, якого немає»

Місцеві жартують, що в них найнижчий рівень безробіття, бо «безробіття теж ніде не зареєстроване». Однак жартів стає менше, коли доходить до реального працевлаштування.

«Я хотіла відкрити ФОП і вказати адресу майстерні. Мені кажуть: “Вкажіть населений пункт”. А я кажу: “У мене його немає, але майстерня є”. Вони відповідають: “Ось коли буде населений пункт — тоді й буде майстерня”», — розповідає пані Ірина, яка вже третій рік шиє одяг у юридичній тіні.

Комунальні послуги: платити не треба — і не можна

Автобус не зупиняється в порожнечі

Несподіваним «бонусом» неіснування стала відсутність комунальних рахунків.

Формально: немає адреси — немає споживача. Немає споживача — немає на кого виписати платіжку. Немає платіжки — немає боргу, але й немає офіційного договору.

Мешканці кажуть, що живуть у своєрідному побутовому безвізі: світло підключене «історично», вода «якось тече», сміття «іноді зникає» (переважно самостійно, в найближчому зареєстрованому контейнері), а інтернет ловить лише в точці, де сигнал перетинається з соромом оператора.

«Ініціативна група реальності»: збори в приміщенні, що «ніде не розташоване»

«Ми ніби й раді, що не платимо, але як пояснити дитині, чому у всіх є квитанція, а у нас — легенда?» — запитує місцева вчителька, яка доїжджає на роботу в «існуюче» село, щоб викладати дітям тему “Громадянин і держава”.

Влада обіцяє розглянути питання, щойно воно стане реальним

У районній адміністрації ситуацію коментують обережно. За їхніми словами, потрібні «підстави», «рішення», «процедура», «звернення» і «щоб хтось приніс папір, на якому написано, що папір існує».

Комуналка — нульова: квитанції як «легенда»

Окремо чиновники наголошують: назва села — питання принципове.

«Назва — це не просто слово. Це рядок у системі», — пояснив відповідальний спеціаліст. — «Без рядка село не вміщується».

Місцеві тим часом пропонують кілька варіантів: “Неназване”, “Де-не-де”, “Тут”, “Село, яке ви не знайдете”, а також компромісний варіант — “Село ім. Відсутності”.

Кнопка «підтвердити існування»

Мешканці створили самоорганізацію: «ініціативна група реальності»

Поки держава намагається зрозуміти, як занести в реєстр те, що вже стоїть на землі, жителі організували ініціативну групу. Її мета — довести власне існування методами, прийнятними для бюрократії: паперами, печатками, підписами і протоколом зборів, який відбудеться в приміщенні, що офіційно не розташоване ніде.

За словами організаторів, головне — не допустити, щоб покоління дітей, народжених у не-селі, виросло з відчуттям, що їхній дім — це помилка в системі.

«Ми не просимо багато», — кажуть мешканці. — «Нам просто треба, щоб держава погодилася, що ми не примара. Хоча б на папері».

Редакційний висновок

Експерти «The Wibble» зазначають: Україна зробила величезний крок у цифровізацію, але деякі населені пункти, схоже, зробили крок у зворотний бік — у метафізику.

Село, якого немає, продовжує жити, рости, старіти, сміятися й чекати, коли хтось у великій системі натисне кнопку «підтвердити існування».

А поки що мешканці радять усім, хто планує переїзд: житло тут дешеве, комуналка — нульова, транспорт — умовний, а головне — у разі будь-яких проблем ви завжди можете сказати: «Я тут не живу». І це буде юридично правдою.