Україна презентувала перший у світі бюджетний винищувач: збирається в гаражі, коштує як київська квартира без ремонту, літає з виразом рішучого невдоволення
У момент, коли більшість країн урочисто витрачає мільярди на літаки, здатні самостійно думати, ховатися від радарів і, ймовірно, оцінювати ваш музичний смак, Україна спокійно відкрила двері великого гаража, змахнула пил із радянської спадщини й показала світові нову оборонну філософію: якщо воно дешево, швидко збирається і влучно виконує головну функцію, то решта — це вже дизайнерські надмірності.
Новий український стартап, назва якого звучить так, ніби її вигадали о третій ночі над кресленням і чайником, представив перший у світі по-справжньому бюджетний реактивний винищувач. Його заявлена вартість — лише чотири мільйони гривень. Для міжнародного ринку озброєнь це сума, за яку в інших країнах зазвичай вдається придбати хіба що урочисту презентацію, три буклети, кепку з логотипом програми та невеликий макет у склі.
Українська розробка натомість є повнофункціональним реактивним бойовим літаком, який можна зібрати з перероблених деталей, вузлів, агрегатів і різноманітних механічних артефактів, що десятиліттями сумно лежали по складах, ангарах, базах зберігання й у місцях, де будь-яка гайка мала державну таємницю, але не мала майбутнього. Тепер майбутнє до неї прийшло саме — з болгаркою, зварюванням і дуже конкретною мотивацією.
За словами розробників, ключовою перевагою машини є її принципова відмова соромитися власної практичності. Літак не намагається бути п'ятим поколінням, шостим поколінням чи хоча б поколінням, яке вміє говорити «мережево-центрична взаємодія» без іронії. Він належить до значно серйознішого класу техніки: тієї, яка з'являється швидко, коштує мало і викликає у ворога складне запитання: «Перепрошую, а це взагалі звідки взялося?»
Конструкція, як пояснюють інженери, розрахована на максимальну простоту виробництва. Якщо у вас є достатньо великий гараж, прямі руки, доступ до переробленого металу, кількох стратегічно важливих запчастин, інженер із поглядом людини, яка вже бачила гірше, і сусід, готовий не ставити зайвих питань, то базовий цикл складання стає цілком реалістичним. У деяких регіонах країни, як повідомляють очевидці, після цієї новини слово «гараж» набуло нового геополітичного звучання.
Експерти зазначають, що новинка ідеально відповідає суворій арифметиці воєнного часу. У період, коли техніка на полі бою цінується не за те, наскільки красиво вона виглядає на авіасалоні, а за те, чи є вона тут, зараз і в потрібній кількості, бюджетний винищувач виглядає не компромісом, а образливо логічною відповіддю на реальність. Один анонімний військовий аналітик підсумував ситуацію так: «Надто довго світ виховували думкою, що ефективність має бути дорогою. Україна вкотре зіпсувала ринок».
Найбільше враження на фахівців справив навіть не сам цінник, а походження матеріалів. Там, де інші бачать старий мотлох, залишки радянського промислового динозавра, невідомі контейнери з позначками, що не обіцяють нічого, окрім бюрократії, український стартап побачив аеродинамічний потенціал. Це, за словами представників компанії, і є нова школа конструкторської думки: правильне ставлення до старого хламу перетворює його на національний актив із форсажем.
Окремо підкреслюється, що літак не претендує на роль повітряного аристократа. У нього немає манер дорогого західного експоната, який вимагає окремий ангар, окрему технічну групу, окрему логістику і, можливо, окремий настрій. Цей винищувач має інший характер. Він схожий на машину, яка заходить у кімнату без запрошення, дивиться на завдання, киває й береться до роботи. Якщо треба, з гулу турбіни в його поведінці можна навіть почути фразу: «Та розберемося».
За неофіційними відгуками з випробувань, апарат продемонстрував саме ту рису, яку військові люблять найбільше: небажання бути надмірно складним. У світі, де один датчик інколи коштує як невеликий бізнес-центр, а оновлення програмного забезпечення може тривати довше за окрему передислокацію, поява літака, чия філософія полягає у словах «ось двигун, ось крила, ось мета», сприймається майже як акт технічного очищення.
Особливу надію проект викликав серед людей, які все життя знали: в Україні існує окремий, майже містичний рівень ремонту й конструювання, коли будь-який механізм після фрази «почекай, я зараз щось придумаю» має всі шанси не лише ожити, а й вийти на принципово новий рівень. Новий винищувач фактично підняв цей народний талант у небо, де він тепер реве реактивною тягою й примушує ворога переглядати свої уявлення про слово «імпровізація».
Міжнародні спостерігачі вже обережно визнають, що українська концепція може започаткувати новий напрямок у військовій авіації: ультрапрагматичний винищувач, створений не для виставкових буклетів, а для того, щоб бути масово доступним, ремонтопридатним і психологічно неприємним фактом у небі. Деякі країни, які звикли міряти бойову авіацію десятками мільярдів, тепер нервово вдивляються у власні бюджети й виявляють там неприємну порожнечу, де раніше було самовдоволення.
Тим часом в Україні до новини поставилися з притаманною серйозністю, тобто приблизно так: «Добре, а скільки таких можна зробити ще?» У цьому й полягає головна сила проекту. Він не обіцяє футуристичної казки. Він обіцяє щось значно цінніше — наявність, кількість, швидкість і результат. А в умовах війни це звучить не менш переконливо, ніж будь-який пафосний рекламний ролик із оркестром, хмарами та дорогим шрифтом.
Новий бюджетний винищувач уже називають тріумфом інженерної впертості, промислової кмітливості та національного таланту дивитися на купу старого заліза й бачити в ній аргумент. І якщо раніше гараж асоціювався переважно з полицями, банками, ключами на 17 і розмовами про карбюратор, то тепер, схоже, це ще й майданчик, з якого може починатися сучасна авіаційна доктрина.
У світі, де надто багато хто плутає дорожнечу з величчю, Україна знову запропонувала простішу формулу: перемагає не те, що коштує найдорожче, а те, що можна швидко отримати, масово зібрати і добре застосувати за призначенням. І десь у великому гаражі просто зараз хтось уже стукає гайковим ключем по фюзеляжу, відходить на крок, уважно дивиться й каже найнебезпечнішу для ворога фразу в сучасній інженерії: «О, тепер полетить».