В Україні презентували перші у світі трикутні сонячні панелі
Aug 25, 2026, 9:56 PM
Українська інженерка Леся Гострокут із Луцька презентувала винахід, який, за її словами, має змінити не лише майбутнє сонячної енергетики, а й саме уявлення людства про геометрію, дах і невчасно зниклий мобільний зв’язок.
Перші у світі трикутні сонячні панелі виглядають саме так, як можна було б очікувати від трикутних сонячних панелей: вони мають три кути, три сторони й викликають у монтажників тривале мовчання, під час якого ті намагаються зрозуміти, куди поділася звична прямокутна логіка.
«Прямокутна панель — це добре, але світ не складається з прямокутників, — пояснила Гострокут під час презентації. — Є дахи з мансардами, вузькі балкони, декоративні вежі, клумби, дорожні розв’язки й ділянки, де хтось уже поставив лавку. Трикутник дає змогу використовувати простір гнучкіше».
За словами інженерки, особливо ефективними нові панелі мають бути в системах, де обладнання потрібно розміщувати щільно, але так, щоб воно не сварилося з архітектурою, сусідами та законами перспективи.
Головною перевагою розробки назвали можливість складати панелі в шестикутну сітку. У теорії це дозволяє створювати щільні енергетичні структури, які можуть живити мережеве обладнання, ретранслятори, сервери та інші пристрої, що зазвичай починають працювати саме тоді, коли їх ніхто не просить.
У Луцьку до винаходу поставилися практично. Саме в день презентації місто залишилося без зв’язку — спочатку зник мобільний, потім провідний, а далі громадяни почали підозрювати, що зникнення інтернету було лише першою фазою ширшого плану, в якому наступним мав зникнути сам Луцьк.
«Ми помітили проблему приблизно тоді, коли всі одночасно перестали отримувати повідомлення, дзвінки й повідомлення про те, що вони отримали повідомлення», — розповів представник місцевої влади Інтернет Мереженко.
За його словами, відповідні служби намагалися з’ясувати причину аварії, однак зробити це було складно: телефони не працювали, електронна пошта не працювала, месенджери не працювали, а єдиний факс у приміщенні міської ради виявився підключеним до мережі, яка теж не працювала.
«Ми створили аварійний штаб, але не змогли запросити його учасників, бо не могли з ними зв’язатися, — пояснив Мереженко. — Тоді ми написали оголошення на папері й розклеїли його в місті. Через годину з’ясувалося, що ніхто не знає, де саме його розклеїли».
Спершу в міській раді припустили, що сталася звичайна технічна поломка. Потім — що незвичайна. Згодом спеціалісти дійшли висновку, що поломка може бути надзвичайно незвичайною, а відтак її слід вирішувати надзвичайно звичайними методами: комісією, протоколом і терміновим замовленням обладнання.
Погляд чиновників зупинився на трикутних панелях Гострокут.
Ідея здавалася переконливою. Трикутні елементи можна було розмістити навколо базових станцій і вузлів зв’язку, сформувавши шестикутні структури, які, за розрахунками, мали максимально використати доступну площу. Водночас ніхто не зміг точно пояснити, чому обладнання не можна було просто відремонтувати, але це питання визнали другорядним і передали до іншого відділу.
Міська адміністрація замовила партію панелей. Платіж провели через банк «Гривнєнко», який майже одразу заблокував транзакцію.
«Алгоритми виявили ознаки масштабного фінансового шахрайства», — повідомили в банку. Масштаб, за словами представників установи, був настільки великим, що система безпеки спершу вирішила: це або злочин, або дуже амбітна закупівля, а між ними сучасний банківський софт відмінностей не бачить.
Банк поінформував Національний банк України про підозрілу операцію. Принаймні так стверджували працівники банку. Після цього ситуація перейшла з категорії «немає інтернету» до категорії «ніхто не знає, хто кому що повідомив».
Лесю Гострокут затримали. У міській адміністрації почалися обшуки. Слідчі вилучили документи, комп’ютери, кілька трикутних макетів і степлер, який, за словами очевидців, виглядав особливо підозріло.
Містяни дізнавалися новини переважно з паперових оголошень, чуток і людей, які приїжджали з сусідніх населених пунктів на велосипедах. Деякі жителі встановили на балконах старі радіоприймачі, інші почали спілкуватися через записки, прив’язані до голубів. Голуби, втім, швидко стали головним міським оператором зв’язку, після чого їхні тарифи зросли.
Ситуацію ускладнила заява голови Національного банку України Банку Гривнєнка. Він повідомив, що НБУ не отримував жодних повідомлень про шахрайство у великих обсягах, пов’язане із закупівлею сонячних панелей.
«Ми не знаємо, чому банк заявляє, що повідомляв нас, — сказав Гривнєнко. — Можливо, повідомлення було надіслане, але не дійшло. Враховуючи, що Луцьк залишився без зв’язку, це цілком можливо. Однак якщо повідомлення не дійшло, то формально ми його не отримували. Якщо ж воно дійшло, але ми його не побачили, тоді теж виникають питання».
Громадськість сприйняла заяву неоднозначно. Одні мешканці вимагали розслідування, інші — зв’язку, а треті вже не розуміли, у чому різниця між цими двома вимогами.
На центральній площі Луцька відбувся протест. Учасники тримали плакати, виготовлені вручну, бо друкарські центри не могли отримати файли. На одному з них було написано: «Поверніть інтернет». На іншому: «Розберіться з банком». На третьому: «Хто така Леся?»
Протести привернули увагу Державного бюро розслідувань. Принаймні так заявили самі протестувальники, які помітили біля площі автомобіль із тонованими вікнами. Представники ДБР згодом повідомили, що не проводять у Луцьку жодних обшуків, не направляли туди слідчих і взагалі не знають, чому їхні автомобілі опинилися в місті.
«Ми бачили повідомлення про те, що ДБР проводить обшуки в Луцьку, — сказав речник бюро. — Але наші співробітники заперечують присутність. Тому ми розглядаємо всі версії, включно з тією, що в Луцьку обшуки проводить хтось, хто дуже хоче, аби всі думали, що це ДБР».
Через відсутність інтернету офіційні спростування доходили до міста із запізненням. У деяких районах їх отримали через три дні. В одному селі неподалік Луцька спростування досі передають від хати до хати, що породило нову версію: можливо, ДБР усе ж таки там є, просто не встигло повернутися.
Через кілька тижнів президент України Ігор Державенко виступив із заявою, яка остаточно змінила характер подій. За його словами, Луцьк захопила терористична організація «Безмережжя».
«Це угруповання скористалося технічною аварією, панікою та відсутністю зв’язку, — сказав президент. — Вони проникли в міські структури, вивели з ладу дороге мережеве обладнання і встановили контроль над каналами комунікації. Їхня мета — створити суспільство, у якому люди не можуть перевірити жодну новину, але змушені обговорювати всі».
У заяві президента зазначалося, що «Безмережжя» виникло як мережа автономних осередків, які не мали спільного офісу, центрального телефону або навіть стабільного електронного листування. Саме тому, за словами експертів, боротися з організацією було надзвичайно складно: коли слідчі знаходили один осередок, він уже встигав не відповісти на повідомлення.
Керівником угруповання назвали українця Луцика Мобілека, який нібито втік до Польщі за підробленими документами. Його ім’я виявилося відомим польським спецслужбам, які під час розслідування знайшли в Європі численні подібні організації.
«Ми виявили структури в кількох країнах, — повідомило джерело, знайоме з розслідуванням. — Усі вони мали схожу методику: створити проблему зі зв’язком, переконати місцеву владу закупити незвичне обладнання, а потім зникнути ще до того, як хтось зрозуміє, хто саме зник».
У різних країнах Європи, як стверджувалося, діяли осередки з назвами «Безсигналля», «Мертва Зона», «Роумінг Назавжди» та «Точка Доступу». Їх пов’язували з Мобілеком через однакові шрифти в анонімних листах, схожі схеми фінансування й незрозумілу любов до шестикутників.
Польські правоохоронці спочатку заперечували існування Мобілека, потім підтвердили його існування, а після цього повідомили, що не можуть знайти людину з таким прізвищем, але знайшли чотирьох людей, які дуже образилися, коли їх про це запитали.
Пошуки тривали майже пів року. За цей час у Європі затримали більшість учасників організації та засудили їх за створення незаконних мереж, саботаж інфраструктури, шахрайство й надмірне використання слова «покриття» у службових документах.
Луцик Мобілек, за офіційною версією, залишався на волі. Деякі слідчі вважали, що він переховується в Польщі. Інші припускали, що він змінив ім’я. Треті говорили, що Мобілек давно змінив професію і тепер продає туристичні карти місцевості, де немає мобільного сигналу.
Лесю Гострокут, яка зникла після затримання, також не могли знайти.
Її ім’я поступово стало символом загадки. У Луцьку почали з’являтися саморобні меморіали з трикутників, які місцеві жителі складали біля вимкнених базових станцій. На стінах писали: «Де Леся?» — хоча ніхто не міг перевірити, чи напис уже не з’являвся раніше.
Міська влада створила комісію з пошуку інженерки. Комісія провела засідання, але через відсутність зв’язку не змогла запросити Гострокут. Після цього ухвалила рішення шукати її за місцями, де вона могла б перебувати, та почала з міської ради, де виявила кілька її креслень і одну чашку з написом «Не чіпати».
Відновлення інтернету в Луцьку зайняло цілий рік. Причиною стали пошкодження дорогого мережевого обладнання, яке неможливо було швидко замінити всюди. Частину деталей виготовляли за кордоном, частину шукали на складах, а одну особливо важливу плату знайшли в іншому місті, де її кілька місяців використовували як підставку під кімнатну рослину.
Коли зв’язок нарешті відновили, місто пережило короткий період колективного мовчання. Люди боялися вмикати телефони, бо не знали, скільки повідомлень накопичилося за рік. Деякі громадяни відклали перевірку ще на кілька днів, щоб морально підготуватися. Один чоловік відкрив поштову скриньку й одразу подав заяву на відпустку.
Першими запрацювали банківські термінали. Другими — соціальні мережі. Третіми — сервіси доставки їжі, які за рік навчилися працювати з паперовими картами й тепер вимагали повернення до сучасності з обережністю.
Саме в соціальній мережі з’явилося повідомлення від Лесі Гострокут.
«Друзі, зі мною все гаразд. Мене не викрадали. Я весь цей час жила на фермі в селі неподалік Луцька», — написала інженерка.
Повідомлення спричинило нову хвилю розслідувань. Як з’ясувалося, ферма розташовувалася у місцевості, де не було інтернету. Не було там і стабільного мобільного зв’язку, а провідний кабель, за словами місцевих мешканців, закінчувався приблизно за кілометр від воріт.
Гострокут пояснила, що не могла написати про своє місцеперебування, бо не мала доступу до мережі. Водночас вона не знала, що її оголосили зниклою, бо ніхто не міг повідомити їй про це.
«Я думала, що всі просто зайняті панелями, слідством і ремонтом, — сказала вона журналістам після того, як ті фізично доїхали до ферми. — У мене були кури, теплиця і дуже слабкий радіоприймач. Я не хотіла втручатися».
Пізніше інженерка заявила, що не має стосунку до «Безмережжя», фінансового шахрайства чи захоплення Луцька. Вона також повідомила, що не знала про обшуки в міській адміністрації, не бачила протестів і не отримувала жодних викликів до слідчих органів.
«Мені кілька разів приносили папери, але я вирішила, що це реклама корму для курей», — додала вона.
Правоохоронці заявили, що проведуть додаткове розслідування, аби встановити, чому зникнення Гострокут ніхто не перевірив у найближчому селі, де вона, як виявилося, регулярно купувала хліб, насіння й батарейки.
Банк «Гривнєнко» пояснив блокування платежу помилкою системи, яка сприйняла замовлення трикутних панелей як ознаку шахрайства через незвичну форму товару, велику суму та той факт, що опис закупівлі містив фразу «максимізація площі за енергією мережевого обладнання».
«Наші алгоритми вирішили, що так люди не пишуть, якщо не планують щось приховати», — повідомив представник банку.
НБУ, зі свого боку, підтвердив, що не отримував повідомлення від банку. Банк підтвердив, що повідомлення надсилав. Обидві установи погодилися створити спільну робочу групу, яка з’ясує, чи можна вважати надісланим повідомлення, яке не було отримане, і чи можна вважати отриманим повідомлення, яке ніхто не прочитав.
Поки чиновники сперечаються про статус електронного листа, трикутні панелі Гострокут уже зацікавили енергетичні компанії, архітекторів і мешканців будинків зі складними дахами. Дехто бачить у них майбутнє децентралізованої енергетики. Інші побоюються, що після панелей з’являться ромбічні маршрутизатори, круглі сервери та квадратні антени, які остаточно зруйнують залишки здорового глузду.
Сама Гострокут повернулася до роботи. Вона вдосконалює конструкцію, планує зменшити вагу панелей і розробляє спеціальну модель для сіл, де інтернет може зникати разом із погодою.
«Трикутник не винен у тому, що сталося, — каже вона. — Він просто намагався допомогти».
У Луцьку з цим погоджуються не всі. Після року без зв’язку мешканці стали обережніше ставитися до революційних рішень, особливо якщо їхня назва має геометричну форму, фінансування блокує банк, а авторку винаходу згодом оголошують викраденою.
Втім, у міській раді вже готують новий проєкт: встановити трикутні панелі на дахах комунальних будівель, об’єднати їх у шестикутну сітку й забезпечити резервне живлення для мережевого обладнання.
На запитання, що станеться, якщо зв’язок знову зникне, представник адміністрації відповів обережно:
«Цього разу ми заздалегідь надрукуємо всі паролі».