Всесвітня конференція війни випадково скасувала війни: країни зібралися планувати нові конфлікти, але зрадницьки дійшли висновку, що «це якось тупо»
ЖЕНЕВА/ВСЮДИ — На першій в історії Всесвітній конференції війни, куди прибули представники всіх держав світу (включно з тими, які зазвичай «не приїжджають, бо зайняті важливими справами»), делегати мали узгодити календар майбутніх воєн, бюджетні ліміти на героїзм і стандартні формулювання для пресрелізів.
Натомість учасники, за словами очевидців, «пішли не туди» і за один день зробили те, що людство не могло зробити тисячоліттями: роздивилися війну уважніше, ніж на картинці в підручнику, й не знайшли в ній жодного сенсу.
Після короткого, але болючого мовчання конференція ухвалила історичне рішення: відтепер у світі більше немає війн.
«Ми прийшли, щоб планувати війни, — зізнався один делегат, нервово перегортаючи папку з написом “Стратегічно важливі причини”. — А потім хтось запитав: “А яка з цього користь?” І… це зруйнувало всю атмосферу».
«Погане» згадали одразу. «Хороше» — ні
За регламентом, на першій сесії учасники мали заповнити таблицю “War SWOT Analysis”: сильні сторони, слабкі сторони, можливості, загрози. Але вже на етапі “слабких сторін” зала почала підозріло кивати синхронно.
На запитання модератора: «Що поганого у війні?» делегати без паузи видали список, який зайняв дві фліпчарт-дошки і частину стіни:
смерть
біль
руїни
міграція
втрата майна
шкода економіці
екологічне забруднення
психологічні травми
«і ще оце, коли всі роблять вигляд, що це нормально»
Коли ж модератор перейшов до питання: «А які є хороші речі у війні?» в залі стало так тихо, що журналісти почули, як у когось впав на підлогу патріотизм.
Після хвилини важких роздумів один із представників обережно припустив:
— Нові території?..
Далі він замовк, ніби сам не вірив у те, що щойно сказав.
Інший делегат спробував допомогти:
— Можна… е-е… не можу згадати.
Зрештою секретаріат конференції офіційно зафіксував у протоколі: “Позитивні сторони війни: (порожньо, уточнити пізніше, якщо з’явиться натхнення)”.
Території: «Захопили — і що далі?»
Окремою панеллю обговорювали традиційний аргумент, який у світі дипломатії вважається універсальним: «війна потрібна для захоплення територій з ресурсами та для будівництва інфраструктури».
Але дискусія несподівано зіткнулася з проблемою, яка досі чомусь не фігурувала в жодному стратегічному документі: території після війни часто виглядають так, ніби їх захоплювали спеціально, щоб там нічого не працювало.
Коли одного з політиків запитали:
— Що ви будете робити з руїнами міст, де ніхто не може жити, зі зруйнованою інфраструктурою, яка не може виробляти, з забрудненими полями, непридатними для агрикультурної діяльності?
Політик впевнено подивився в зал, потім — на свій бейдж, потім — у порожній стакан води, після чого відповів найчеснішим реченням в історії міжнародних відносин:
— Ми ще не узгодили це між відомствами.
І сів.
За ним не зміг дати чіткої відповіді ніхто. Деякі делегати, за словами очевидців, «вперше подивилися на війну як на бізнес-план і раптом помітили, що там мінус у всіх колонках».
«Більше людей після окупації» — презентація зламалась на арифметиці
Наступною розглядали тезу: окупація територій нібито дає більше населення, а отже більше робітників і платників податків.
Однак на слайді №3 один із економічних радників обережно ввімкнув калькулятор — і зала почала поводитися так, ніби хтось випадково вимкнув пафос.
Модератор поставив просте питання, після якого дипломатична риторика почала плавитися:
— Якщо у вашій армії є 100,000 військових, і ви втратили 50,000 з них, аби захопити територію, на якій живе 10,000 людей, більшість з яких покинули її, щоб уникнути війни, чи не буде більш раціонально просто дати цим 100,000 людей нормальну роботу?
Відповідь, за свідченнями репортерів, прозвучала у формі ритуального мовчання, яке деякі експерти назвали «новим словом у державному управлінні».
Далі пішов контрольний постріл по бюджету:
— Навіщо витрачати $1,000,000 на танк, який одразу буде знищеним на полі бою, якщо можна виготовити $1,000,000 продукції, продати її та отримати справжній приріст до економіки?
Делегати визнали, що це питання звучить «підозріло як план розвитку», і попросили зробити перерву на каву та переосмислення власної кар’єри.
Ресурси: неочікуване відкриття, що «торгівля існує»
Панель про ресурси та корисні копалини мала бути однією з найгарячіших. Очікували традиційний набір фраз: «стратегічні запаси», «національні інтереси», «історична справедливість» і «нам дуже треба».
Але замість цього один делегат (ім’я не називається, бо йому ще працювати) несподівано вимовив заборонену в таких колах ідею:
— А якщо… купувати?
В залі пройшов гул, наче хтось запропонував замінити парад на бібліотеку. Далі почалися колективні одкровення: якщо на захоплення ресурсів витрачаються величезні економічні ресурси і паралельно руйнується економіка, то, можливо, дешевше — і радикально — кооперуватися, торгувати, будувати інфраструктуру та отримувати вигоду обом сторонам.
Деякі делегати зізналися, що їх уперше в житті не змусили обирати між «перемогти» і «програти», бо їм показали третій варіант: «заробити і не померти».
Найгірша новина для війни: звичайні люди її не замовляли
У фінальній сесії, яка в програмі значилася як «Повернення сенсу війні через патріотичний наратив», раптом стало очевидним те, що зазвичай з’являється в кінці будь-якої трагедії: війна потрібна найменш тим, хто в ній гине.
Один із учасників підсумував:
— Війна потрібна лише тим, кому вона вигідна особисто. А жодна звичайна людина не хоче війни, навіть якщо інша держава поводиться ворожо. Люди не збираються помирати за шматок каменю, який стирчить з води.
Делегати погодилися, що люди також:
не прагнуть знищувати цілу державу через те, що «два ідіота вирішили зробити тероризм»;
не хочуть воювати за нафту, коли їхні будинки й авто вже переходять на відновлювану енергію;
не мріють перетворити своє місто на “історичну руїну” просто для того, щоб комусь у кабінеті стало «спокійніше».
За даними організаторів, саме цей пункт зірвав конференцію остаточно: з’ясувалося, що суспільство, яке має платити за війну грошима, здоров’ям і життям, у більшості випадків навіть не було в курсі, що від нього очікують ентузіазму.
Підсумкове рішення: «Війни закрито на переоблік»
Після 14 годин дебатів, трьох зламаних лазерних указок і одного випадку, коли дипломат майже сказав «вибачте», конференція ухвалила резолюцію, що складається з двох пунктів:
Визнати, що війни не мають сенсу як інструмент розвитку, збагачення або “зміцнення державності”, бо вони ефективно перетворюють активи на попіл.
Замінити війни на будь-які інші форми взаємодії, включно з переговорами, торгівлею, міжнародними судами, інвестиціями та — за потреби — дуже серйозними листами.
Окремо було створено робочу групу, яка має розробити новий глобальний протокол вирішення конфліктів. Робоча назва документа: “Давайте не робити цього, це ж очевидно”.
Реакція світу: біржі зросли, генерали розгубились, історики попросили не чіпати їхню роботу
Новина про скасування воєн спричинила різку реакцію на планеті. Фондові ринки підстрибнули, ніби їм зняли з шиї бетонний блок. Мільйони людей вперше за довгий час видихнули так, що це можна було почути у статистиці.
Натомість деякі галузі виявилися неготовими.
Частина політиків заявила, що «без війни буде складніше пояснювати провали».
Дехто з генералів попросив уточнити, «куди тепер дівати всі ці медалі за майбутні заслуги».
Кілька пропагандистів терміново перейшли на теми погоди, моралі та «занепаду молоді», бо «хоч щось же треба боятися».
Втім, найбільшою сенсацією стало те, що в багатьох країнах громадяни, почувши про кінець воєн, не вимагали “повернути як було”, а натомість спитали: «То що, тепер можна просто… жити?»
За словами представника секретаріату конференції, саме це питання й стало неофіційним девізом події:
— Так. Виявляється, можна.
І десь у світі, вперше за дуже довгий час, тиша стала не передвісником удару — а звичайним, нормальним життям.